|
Кущ Хмелю виріс на городі Й по тичечці сухій плестись почав: А в полі близько молоденький дуб стояв. «Яке добро від нього всій природі, Та і в усій його породі?» – Хміль про дубка тичині так казав. «Ну, як зрівнять його з тобою? Ти панна перед ним і станом і красою, Хоч, правда, лист на нім густий, Та що краси, як цвіт пустий! За що його земля тримає?» Коли це тиждень ледве що минає, Господар на дрова ту тичечку зломив, А на город дубка пересадив. І труд такий йому нелегко удається: Прийнявся той дубок, і паростки пустив; Та глянеш, коло нього й Хміль уже плететься. І дубові від нього честь уся й хвала! * * *В облесника такі і вчинки і діла: На тебе він пускає брехні, небилиці; І як ти хочеш, так трудись, Та добрим в нього бути не берись; Та став значніший ти – дивись – Він перший в тебе у світлиці.
|