|
Лев уминав на сніданні ягнятко; А цуценятко При царській трапезі крутилось, та з-під лап В ясновельможного й собі шматочок – хап! І Лев те вибачив, не огнівився й трохи, Бо, пак, дурне ще, молоде було! А Вовку, дивлячись, у голову зайшло, Що й справді Лев слабий, страходолохий, Коли вважа на цуценя, Та то й собі поцупив він ягня... Аж вийшло тут на кепську справу – Вовк сам діставсь царю на страву! До сіроманця Лев озвавсь, ? Роздерши в шмаття по хвилині: «Що можна вибачить дитині, То бельбасу старому – зась!»
|