|
Спіймати Тінь свою хотів Пустун один: До неї, а вона вперед; ще швидше він, – Вона туди ж; тоді він навздогін: Та що хутчіше біг, то швидше Тінь тікала, Неначе скарб, не даючись. Ось мій дивак назад мерщій – дивись, Вже Тінь за Пустуном сама ганятись стала. * * *Красуні! Чув я скільки вже разів: Ви думаєте що? Я не про вас повів. Часом з фортуною буває стільки ж див; Цей тільки труд і час загубить, Бажаючи її настигнути в ту ж мить; А той, здається нам, тіка несамохіть, – Так ні, за ним вона сама ганятись любить.
|