|
В Селян терпіння вже не стало: Бо кривд чимало Струмочки їм та річечки Весною в повінь завдавали; Пішли собі просити ради у Ріки, В яку оті струмки і річечки «падали. Було що донести на них! Жита в полях розриті, А там млини позривані та змиті; А що вже втоплено корів самих! Зате Ріка тече хоч пишно, але гідно; Міста великі там стоять на ній, Закинуть їй, Що лихо чинить, – просто стидно: Вона захоче їх спинить! - Поміж собою так Селяни міркували. Та що ж! Коли прийшли і над Рікою стали, І подивились, то узнали, Що половина їх добра по Річці мчить. Щоб дарма тут себе цим не журить, Селяни тільки з берега за ним слідили; А потім звідти без надій Додому у журбі своїй, Пішли мерщій. Відходячи проговорили: – «Не варто й час втрачати нам! На менших правди ти собі не знайдеш там, Де діляться вони із старшим пополам».
|