|
В покої чепурнім, оздобленім розкішно, На підвіконні, в вазах дорогих, Квітки підроблені, з живими поряд, пишно На стебелинках дротяних Гойдалися чванливо, І виставляли всім красу свою на диво. Почав тут дощик накрапать. Квітки тафтянії Юпітера благають Той дощ угамувать; Всіляко дощ вони і лають, і картають. «Юпітере!» – кричать: «спини цей дощ, схились, І подивись, Яка від нього в світі мука. Вже ніяк тут по вулиці пройтись, Кругом лише калюжі та грязюка».’ Проте, дурних благань не слухався Зевес, І дощ собі пройшов, як слід було, з небес, І світ воскрес. Повіяв, вітерець; природа відживилась І зелень вся неначе оновилась. Тоді і на вікні живії Квіти всі Розвинулись в усій своїй красі. Від зливи розцвіли ясніше, Свіжіш і запашніше. А в штучних тих Квіток одразу гонор зник. Позбавлених краси, їх кинули в смітник Навік. * * *Таланти справжнії за критику не зляться: Не шкодить їм вона, а живить залюбки. Лише підроблені квітки Дощу бояться.
|