|
Хоч послугу прийнять з нас кожен би хотів, Проте не всяк уміє послужити: Крий боже, дурня вам зустріти! Послужливий глупак страшніш за ворогів. * * *Жив якось чоловік на самоті без роду, Далеко десь у глушині. Але як не вславляй життя в самотині, – Не всяк би дав на це життя пустельне згоду: З кимсь треба часом сум і радість поділить. Хай скажуть: «А лужок, а темная діброва, А пагорбки, струмки, а ще й трава шовкова?» – «Чудесні, що і говорить! А остогидне все, як ні з ким мовить слова». Так і Пустельнику тому Набридло бути вічно одному. Іде він в ліс – чи де бува б не вгледів Собі знайомого сусіду між гіллям? На кого втрапиш там, Окрім вовків, а чи ведмедів? І справді, стрівся із Ведмедем в лісі він, То що ж робить: він бриль мерщій скидає, І милому сусідові уклін, Сусід до нього лапу простягає, Той слово, той друге, – знайомство почали, А там – дружити, А там вже їх не розлучити, – Так цілі дні удвох собі жили. Про що тоді їм довелося розмовляти, До жартів чи вдавалися яких, І як розмова йшла у них, І досі я не можу знати. Пустельник був не говіркий; Мишко з природи мовчазний: Тож сміття не виносилося з хати. Та як там не було, Пустельник наш радів І інших не бажав скарбів. Скрізь він з Мишком, без нього йому нудно, І так його розхвалює повсюдно! Якось з’явилась думка в них: У спеку походить по луках молодих, По горах, долах запашних; А, звісно, чоловік з Ведмедем не зрівняє, Тож і Пустельник не встигає Йти за Мишком, – спинивсь, Бо дуже, мабуть, натомивсь. Те вздрівши, наш Мишко і каже йому: «Брате, Лягай-но, мабуть, спочивать, А може трохи і поспать, Я ж на дозвіллі буду друга вартувати». Пустельник не перечив: – позіхнув, І в тую ж мить заснув. Мишко на чати став, та він бо й не без діла: На носі в друга муха сіла: Він враз її змахнув; Зиркнув, А муха на щоці; зігнав, а муха знову На носі вже сидить, І все настирливіше кожну мить. І наш Мишко, не кажучи ні слова, Важеньку камінюку в лапи взяв Навшпиньки сів і жде, не зводить духу, Сам думає: «Мовчи, вже ж я тебе, вертуху!» І, підстерігши на чолі у друга муху, Що сили є – по лобові утяв! Влучний удар той був, аж череп розвалився, І друг Мишків лежать надовго там лишився.
|