|
У всякого талан є свій: Ми ж часто славі заздримо чужій, І беремось до справ мерщій, Яких нам не здолати. Довірсь пораді цій: Коли ти хочеш успіх мати, Берись за те, до чого, друже, ти мастак. Якийсь то замолоду Шпак Так щигликом співать навчився, – Здавалось, щигликом і народився. Грайливим голоском весь ліс він звеселяв, І всяк Шпака там вихваляв. Напевно інший вдовольнився б з цього; Та ось Шпачок дізнавсь, що хвалять Солов’я, – Шпачок ще й завидющий був до того, – І думає: «Чекайте но, і я... Не гірше бо моя Поллється пісня садом». І дійсно – заспівав; Та тільки зовсім особливим ладом: То він хрипів, то він пищав, Вищав, мов цапенятко, То під кущем Нявчав, мов котенятко; І скоро розігнав він птиць кінець-кінцем. Нащо тобі, мій любий, іншим буть співцем?.. Ти краще щигликом виспівуй гладко, Ніж гидко Солов’єм.
|