|
Запущений хлоп’ятками під хмари, Змій паперовий, показний, Пишався й любував звідтіль на божі чари Й метелика загледів в низині. – «Чи віриш ти?» – тріщить: «заледве тебе видко! А заздрісно, признайся, тобі й стидко Дивитися на льот мій в вишині?» – «Чи заздрісно? От, далебі, що ні! Даремно так про себе високо гадаєш: Хоч і під хмарами, та на шнурку літаєш. А з підневільного життя, Нема ні щастя, ні пуття, І воленька мені дорожча в світі: Хоч і не високо лечу, Зате ж я пан собі... і для чужої хіті По цілих днях не верещу!»
|