|
Раз Півень грібся в купі гною Й знайшов Перлове Зернятко сяйне. І каже: «Іч, яке дрібне! Пуста річ над пустою! Дарма так дорого їх звикли цінувать! А я б радніший був, – по правді-бо сказать, Зернятку ячному: хоч не таке вже дивне, Та тривне». * * *Отак і в неуків отих: Що їм не до тямку, то все пусте у них.
|