|
– «Прощай, сусідко!» – Вовк Зозулі говорив: «Даремно тут спокоєм я себе манив! Все ті ж у вас і люди, і собаки: Одне за одного лютіш; хоч ангел будь, Не проминеш їх без ломаки». – «А чи сусіду дальня путь? І де такий народ доброчестивий, З яким ти жити думаєш в ладу?» – «О, я простісінько іду В ліси Аркаді! щасливі. Сусідко, там то сторона! В ній невідомо, кажуть, що війна; Там смирні, мов ягнята, люди, І ріки молока повсюди; Ну, словом, там царює золота весна! Як ті брати, всі в згоді проживають, І навіть, кажуть, пси гарчати не бажають, Не тільки не кусають. Скажи ж, голубонько, мені, Чи не добро, хоч би й у сні Себе в краю такім побачить тихім? Прости! Не споминай нас лихом! Тож заживем там без біди: В дозвіллі й добродійно! Не так, як тут: і вдень обачно йди, Та й на ночівлі не засни спокійно». – «Щаслива путь, сусіде дорогий!» Зозуля каже тут: «Чи ж кинеш норов, мурий, Чи й зуби візьмеш в край новий?» – «Ну, кинуть, дур який!» – «Тоді згадай мене, що буть тобі без шкури!» * * *Як гірший хто за всіх, Той на людей більш ремствує і лає їх: Не бачить добрих він, куди не обернеться, А перший сам ні з ким не уживеться.
|