|
Щасливий працівник на ниві знаменитій: Йому і те вже сили надає, Що свідком подвигів його весь світ стає. Та гідний шани й той, хто, славою не вкритий, За спокій втрачений, за вміння трудове Ні слави, ні пошани не бажає, А думкою єдиною живе: Що він на користь спільну дбає. Орел уздрів Бджолу на квітці з висоти І мовив так презирливо до неї: «Яка бо жалюгідна ти, З твоїм умінням, з працею твоєю! Вас тисячі все літо ліплять стільники: Та трохи згодом хто ж таки Помітить цю твою роботу? ’ Як зрозуміть твою охоту: Трудитись цілий вік, і все це задарма, – Незнаною померти разом з усіма! Яка різниця бо між нами! Коли, здійнявшись гордовито над полями, Ширяю я під небесами, То всюди наганяю, жах: З землі не сміє жодна пташка підійнятись, Не сміють пастухи дрімати при гуртах; І сарни бистрі теж не сміють у степах, Побачивши мене, з’являтись». Бджола ж у відповідь: – «І честь тобі й хвала! Хай шле тобі Зевес повік свої щедроти! Та я для спільних справ весь вік свій прожила, І не хвалю своєї я роботи, А тішусь тим, що не дарма й мої турботи, Що крапельку свою в стільник і я внесла».
|