|
Вечірньої пори два приятелі йшли І путню між собою бесіду вели, Як ось із підворотні Дворняга дзявкнула на них; За нею друга, ще дві-три, і хутко їх З усіх дворів прибігло вже не менш півсотні. Один Прохожий був уже і камінь взяв: – «Та кинь лиш, брате!» – другий тут йому сказав: «Не знищиш ти собачого звичаю, Роздражниш тільки дужче зграю; Ходім вперед: я їх натуру краще знаю». І справді – кроків як пройшли десятків з п’ять, То й почали один за одним пси стихать, І стало їх, нарешті, й зовсім не чувать. * * *Так заздрісники, де не глянуть, Там тільки зик здіймуть; А ти собі вперед свою спрямовуй путь: Побрешуть та й відстануть.
|