|
– «Куди, кумасю, ти біжиш без відпочину?» – Лисицю запитав Ховрах. – «Ой, кумцю мій, згадати страх! Мене, за хабарі прогнали, безневинну. Ти знаєш, в курнику суддею я була, Здоров’я, спокій втратила через діла, В трудах шматка не доїдала, Ночей не досипала; За це й немилості зазнала. Та через брехні все. Скажи хоч ти мені: Хто ж буде прав, коли послухатись брехні? Щоб я хабар взяла? Чи я здуріла! Диви, яка напасть! Тебе б я попросила, Щоб ти сказав, чи винна я у цім гріху? Подумай, пригадай гарненько». – «Та ні, кумасю, ні; а бачив я частенько, Що рильце в тебе у пуху». * * *Бува, що інший так зітхає, Немов карбованець останній проживає: І справді, кожен добре знає, Що в нього грошей тих чортма, Й за жінкою нема; А глянеш: помаленьку Село купив, чи хату збудував новеньку. Тепер, коли звести докупи всі кінці, Хоч на суді і не докажеш, Та як «не погрішиш, не скажеш, Що є пушок у нього на лиці.
|