|
Бажавши світлим днем украй намилуватись, Орел у небесах літав, І там ширяв, Де бурям лиш зриватись. Та ось, спустившись із захмарних верховин, Цар-птиця враз сідає спочивать на тин. Хоч для Орла це сідало занадто грубе, Та є так само примхи і в Царів: Можливо, тинові зробить він честь хотів, Чи близько не було, як чин йому велів. Ні скелі, ні горба, «і дуба; Не знаю, в чім там річ, але Орел-мастак Сидів не довго так, І враз на інший тин перелетів, дивак. Побачила це квочка волохата І каже так кумі своїй: – «За що Орли в хвалі такій? Невже за льот такий, голубонько чубата? Та ж так із тину, як схотіть, То можу легко я й собі перелетіть. Не будемо ж ми більш вважати здуру, Що мов Орли значніші від усіх. Не більше, ніж у нас, у них очей і ніг! Цей вище теж летіть не зміг! Отож Орли літають, певно, так, як кури». Орел їй відповів тоді по слові тім: – «Ти трава, тільки не в усім: Орлам трапляється і нижче вас спускатись; Та курам вище хмар ніколи не піднятись!» * * *Коли оцінюєш чийсь хист, – На осуди не витрачай ти праці марно; А, почуваючи, що в нім значне та гарне, Умій ти зрозуміть його на цілий зріст.
|