|
Синиця у похід пустилась: Вона хвалилась, Бач, море запалить. І вість про це по світу геть пішла за мить. Страх взяв усіх, хто жив в Нептуновій столиці; Летять на диво птиці; А звірі із лісів збігаються глядіть, Як буде Океан в огні палахкотіть. І, кажуть, навіть так: зачувши вість крилату, Охотники до бенкетів гучних На берег з ложками з’явились перш за всіх, Щоб юшечки смачної посьорбати, Якою і відкупник дома частувати Не міг секретарів своїх. Вояк один одного, дивуючись, штовхає, Мовчить, вдивляється у море й жде; Лиш зрідка котрийсь прогуде: «Ось закипить, ось зараз запалає!» Та ба: щось море не горить. Чи хоч кипить? і не кипить. І чим кінчилися затії величаві? Синиця з соромом додому утекла; Синиця скрізь пустила славу, А моря не звела. * * *Примовка може тут згодитись, Осіб не зачепивши ніяких: Як не скінчив ти справ своїх, Не треба і хвалитись.
|