|
Хто з розумом щось перейма, той, звісно, може Для себе користь відшукать; А по-дурному переймать – І крий нас, боже, як негоже! Я приклад наведу цьому з країв чужих. Хто бачив Мавп, той, певно, знає, Як жадібно все Мавпа переймає. Так в Африці, де завжди сила їх, Велика зграя Мавп сиділа На дереві густім, на вітті, на сучках, І на ловця дивилась заніміло, Як він качався по траві в сітях. Кумася кожна тут сусідку штовх у плечі, й такі заводить речі: – «Погляньте-бо на молодця! Цим витівкам його, либонь, нема кінця! То він метнеться, А то зіпнеться, То, мов на сміх, Весь так зів’ється, Що не побачиш рук і ніг. Невже ж то ми не витівниці, – Та, леле! навіть ми таких не втнемо штук! Подруженьки-сестриці! Коли б то й нам дійти таких наук. Та вже він доскочу, мабуть, себе натішив; От-от піде, тоді ми враз!..» Дивись, І справді він пішов, а сітку їм облишив. – «Що ж», – кажуть Мавпи тут. – «Подружка, не барись, – Мерщій додолу гратись!» Красуні долі – скік! А там внизу лежить, Розкинута в траві, міцна, дебела сіть. І ну вони стрибати в ній, качатись, І кутатись, і загортатись; Пищать, кричать – забава, хоч куди! Та от гляди, Прийшла напасть їм з сітки вириватись! Ловець тим часом їх стеріг. Побачив, що пора – і до гостей з мішками, Заскочив нагло їх. Вони тікать – втекти ж ніхто не міг. І всіх побрали їх руками.
|