|
Раз Жаба, стрівши на лугу Вола, Сама хотіла з ним огрядністю зрівнятись, Бо дуже заздрісна була. Давай пиндючитися, пихкать, надиматись. «Дивись, кумасенько, чи я йому врівні?» – Говорить подрузі. – «Ні, кумонько-квакусю!» – «Ну, що ж, тепер, дивись, ще більше я роздмуся. Ну, як зовні? Чи не погладшала?» – «Та майже так, що йі». – «Ну, як тепер?» – «Все те ж». Отак п’ялася, квола, Й до того, бачте, врешті справу довела, Що, не допнувшись до Вола, З натуги луснула і – охолола. * * *Такий на світі приклад не один: Чи ж дивина, що хоче жити міщанин, Немов значний громадянин, А всякий дріб’язок, немов той дворянин.
|