|
Підвищив раз Орел Зозулю в Солов’ї. Зозуля, в новім чині, Поважно сівши на ялині, Таланти в музиці свої Виказувать пустилась. Та ба – всі геть летять, Одні глузують лиш, а інші ще й бурчать. Моя Зозуля зажурилась І з скаргою на птиць прямує до Орла. «Стривайте! – каже тут. – Як ви ото звеліли, Я Солов’єм призначена була, Чому ж мій спів так ганити посміли?» «Мій друже! – їй Орел, – я цар, не бог же я. Не можна у біді тобі вже ради дати: Зозулю Солов’єм я міг звеліть вважати; Але зробить не міг з Зозулі Солов’я».
|