|
Якомусь гріховоді, При жінці, при живій, ще спало двох знайти. Лиш до Царя встиг поголос дійти (А Цар був лютий, то вже годі Спокусам потурання ждать), Багатоженця він звелів під суд оддать І кару вже таку придумати для нього, Щоб всяк мотав на ус І щоб не смів ніхто вдаватись до спокус Та лиходійства отакого: «Але якщо, мовляв, судитимуть не так, Одразу ж суддів всіх повішу, як собак». Тут лихо судді бачать: Аж піт пройма, до того страшно їм. Вже три доби вони тлумачать, Як беззаконника скарать судом тяжким. Є безліч різних кар; та судді добре знають, Що проти зла вони ніяк не помагають. Одначе ж, якось їх сам бог урозумив. Злочинця суд покликав до об’яви Судейської розправи, В якій, по вирішенню справи, Постановив: щоб він з трьома жінками жив. Народ на суд із подивом дивився. Здавалось, суддів Цар повісити б звелів. Та й чотирьох не вийшло днів, Як Троєженець задавився. Цей вирок спричинив такий великий жах, Що відтоді на трьох жінках Ніхто в тім царстві не женився.
|