|
В якомусь капищі кленовий бог стояв І став відповідати як пророки: Кому що ждать, в якії строки, – Зате ж він сріблом-злотом сяв, Бо чисто все його убрання Складалося із подаяння, Та й сам він був од жертв і від прохань оглух, Душив ще й фіміаму дух. В Оракула всі вірять сміло; Як ось – о диво! о ганьба! – Таке почав він, що біда: Відповіда – та не про діло; І всім, хто вірить у його знання, Оракул що не скаже, то й брехня; Ну так, що кожен дивувався, Куди пророцький в ньому дар дівався! А річ у тім – Порожнім ідол був і садовились в нім Жерці віщать мирянам. Отож, Як був розумний жрець, кумир віщав не лож, Як дурень же засів, то що ж, То ідол став болван болваном. * * *Я чув – чи правда ж? – не дізнавсь: Десь суддів зустрічали, Які розумними в той час бували, Поки розумний секретар державсь.
|