|
«Сусіде, світе мій! Будь ласка, призволяйся». – «Сусіде, ситий я по горло». – «Їж і пий, Ще мисочку; не відмовляйся: Їй-богу, юшечка на славу, накипна!» – «Я три тарілки з’їв». – «А, годі, теж робота! Була б на те охота, – То на здоров’я: їж до дна! От жирна юшка! От смачна: Неначе янтарем покрилася вона. Утіш же, милий мій дружочок! Ось лящик, потрохи, чечуги ось шматочок! Ну, ще ж, хоч ложечку! Та кланяйся, жона!» Так пригощав сусід-Дем’ян сусіда Фоку, І не давав йому ні спочиву, ні строку; А в Фоки піт давно уже дощем стікав. Проте, іще одну тарілку він узяв: Збирає вже останні сили І – виїдає всю. «От друга я люблю!» – Кричав Дем’ян: «Зате, чванливих не терплю. Ну, виїж, ну, іще тарілочку, мій милий!» Тут Фока аж спітнів; Хоч юшку він любив, та від біди – без слів, Вхопивши хапко Очкур і шапку, – Ногами лиш залопотів – І більш він до Дем’яна не ходив. * * *Письменник, щасний ти, як даром володієш: Та коли змовчати ти вчасно не умієш, І коли вуха ближніх не жалієш: То знай, що в тебе будуть проза й вірші За юшку ту Дем’янову ще гірші.
|