|
«Сусідо, голубе! Ще з ласки призволяйсь!» «Спасибі, кумоньку, наївся вже досхочу!» «Та що ти? Мов чужий! Я й слухати не хочу: Іще хоч мисочку! Признайсь, – Такі галушечки, яких чортма і в пані: Заправлені олійкою, гречані, Гарячі та пухкі... А вже смачні які! Ось покуштуй... та ще й щерба з тарані! Ну ж, куме, серденько!..» – «Ій-богу, вже наївсь, – Таки не гріх, що й побоживсь!» «Та глянь-бо, – далебі, одна в одну галушка; А що ж тобі за юшка, Аж пахтить!» «Та я ж три миски з’їв!» «Ет, куме! Годі, цить! Що ж там за мисочки? Хіба се у панів? Їж, кумоньку, поки здоров та жив... Ось глянь – картопелька, цибулька, хвіст з тарані... Розпережись, чого сидиш в жупані? Ну, попусти очкур та на здоров’я й бгай... Настусю, жіночко! Хоч ти вже ублагай!» Так поштував Панас Савелія Макуху, Та не давав йому перевести і духу; А кум давно вже умлівав... Та що ж робить? Панасові вважає – Іще, собі на жаль, він миску насипає; Піт витер рукавом і вже над силу вклав. «От кум так кум! – кричить Панас, радіє. – Другого ж хоч проси, то ласки він не вдіє... Ану, знов мисочку: послухай ще разок!» Як не любив Савелій галушок, А тут схопивсь несамовито, Забув і шапку, кинув свиту – Прожогом в двері й через рів Від галушок, мов від хортів, Утік до хати, й з того часу Ані ногою до Панаса!
|