|
Раз Мавпа, в дзеркалі забачивши свій лик, Тихесенько ведмедя – штовх! – у бік: «Дивись-бо, кумоньку, яка красуня гожа! Як скалиться кумедно та плига! Якби на неї була схожа Хоч краплю я, – мене б взяла нудьга І я б повісилась, бий мене сила божа! Проте признайсь, бо ніде правди діть, А є між подружок таких моргух чимало, І як на те вже, куме, стало, То можу я й по пальцях їх злічить!» «Нім подружок перелічати, То краще на себе, кумасю, очі зняти!» – На те ведмідь їй відказав, – Та раду ж ту даремно вийшло дати! * * *Таке і в світі я видав: Що голова на руку погрішає?. Відомо вже й селу всьому, – йому за хаптурі усяке дорікає, А він, проте, морга на писаря Хому!
|