|
Лозиною гнучкою Мужик на продаж в місто Гуси гнав; І всяк, це бачивши б, сказав, Що з гусячою він не панькавсь чередою: За баришем він на базар в цей день спішив (Коли ж про копійчину йдеться, Тоді не гусям лиш, а й людям дістається). Мужик нічим не завинив; Та щодо цього іншу думку Гуси мали І, з подорожнім стрівшись на шляху, Таке про Мужика казали: «Що гірше є за нашу доленьку лиху? Мужик нас вельми зневажає І нібито яких простих Гусей ганяє, А не збагне того невіглас цей, Що нас він має шанувати; Що наш славетний рід пішов від тих Гусей, Яким колись вдалося Рим урятувати: Там навіть свята в їхню честь справля народ!» – «А вам за що ж ото схотілось нагород?» - Спитав дорожній їх. – «Та наші предки...» – «Знаю, І все читав: та відати бажаю Самі ж то ви корисні чим?» – «Та ж предки врятували Рим!» – «Все так, але, що ж ви таке зробили?» – «Ми? Нічогісінько!» – «Що ж доброго в вас є? Ви б предків в спокої лишили: їм світ належне віддає; Ви ж годні лиш на те, щоб вас зварили». Цю байку можна ще й не так би з’ясувать, - Та щоб гусей не дратувать.
|