|
Вернувшися з посвітніх мандрувань, Якийсь панок (а може, й цілий пан) Пішов з приятелем в проходку геть по полю, І розхвалився таки вволю, Де він у світі пробував; Та, знай, до всього докладав Брехні чимало у придачу: «Ні, – каже, – те, що я видав, Уже й до суду не побачу! Ну, що отут у вас за край? То холодно, то дуже парно, То сонце аж сліпить, а то вже надто хмарно. Он там так просто рай! Згадать, аж серденьку поруха: Ні світла пак не треба, ні кожуха; Не знаєш, далебі, що то й за ніч смутна, І цілий божий рік одно тобі – весна. Ніхто ні сіє там, ні оре, ні боронить, Проте лиш подивись, що там росте і родить... Та от, до прикладу, що бачив в Римі я? Ну, огірок! Ох, матінко моя! І досі я не стямлюсь з його міри... Завбільшки був... та ти не поймеш віри... Ій-богу, наче та гора; Коли брешу, хай хрест скара!» «Та що й казать! – приятель одмовляє. – Яких чудасій пак на світі не буває? Не всякий тільки добача. От і тепер, скажу тобі правдиво, Надходимо до дивного ми дива, Якого ти ніде не зустрічав. Ген через річку міст: чи бачиш ти, чи ні? Нам через нього йти, – зовсім непоказний, А має дивную природу: Ну, жоден брехунець по ньому не пройде, Й до половини не дійде, Як сторчака й шубовсне в воду; Хто ж і разу не клав брехні – Тому безпечно й возом бігти!» «А в річці глибоко чи ні?» «Та треба плавать добре вміти... Так-так! Усяко є на світі, І див, як в решеті дірок! Хоча твій римський огірок І здоровенний, пане-брате... Адже, здається, як гора?» «Ну, може, й меншим визира, А таки буде з цілу хату!» «Ну, все ж пак чудо, хоч і так. Одначе, як по правді дбати, То можна і містка до нього порівняти: Бо ні один брехливий неборак Не зважиться ступить туди й ногою... Та от – хай візьме мене грець! Хоч розпитай усіх, – таки цей рік, весною, З нього втопилися писака та кравець. Запевне, огірок і з хату предивненький, – Якщо немає тут брехеньки...» «Ну, бач, і диво не яке! Ти пак завваж, які там хати? Чи можна ж їх до наших прирівняти? Все побудовано манісіньке таке, Що ані сісти, ані стати, І в хатці тісно буде й двом!» «Нехай і так! А все ж кругом Такого дива не чували, Щоб двоє в огірку сідали... Але й наш міст який? Признай! Що ні один брехун на нього й не ступай, Бо так мерщій і гепне в воду! Хоч огірок твій диво див...» «Послухай-но! – брехун тут перебив. – Чим на місток іти, шукаймо краще броду!»
|