|
Свиня під дубом віковим Наїлась жолудів усмак, аж поки впала І вволю виспалась під ним; Тоді, продравши очі, встала І рилом підривать коріння в Дуба стала. – «Це ж шкода дубові яка!» – їй ворон з дерева гука: «Засохнуть може дуб, як корінь оголити»*, – «Хай сохне!» – каже їй Свиня: «Мене не може це журити; Добра в нім мало бачу я; Повік його не будь – я й ледь не пожалію; Були б лиш жолуді: то ж я від них жирію». – «Яка невдячна ти!» – їй Дуб сказав тоді: «Коли б могла ти рило вверх підняти, Тобі було б видати, Що на мені ростуть ці жолуді!» * * *Так само неук без вагання Ганьбить науки і навчання Та наукові всі труди, Не темлячи, що споживає їх плоди.
|