|
Свиня під дубом віковим Нажерлась жолудів до хіті і до змоги, Наївшися, попростягала ноги І добре виспалась під ним; А виспавшись, вічки свої продрала й коріння підривать свинячим рилом стала. «Та з цього ж Дубові загин!» – Їй з гілки Ворон промовляє. «Про мене, хай і всохне він! – йому понура відрікає. – Аби б но жолуді мені, А то байдуженьки до Дуба: Не з його ласки буду груба!» «Невдячна ти! – загув тут Дуб Свині: Коли б ти рило знять та догори здоліла, – Сама б тоді уздріла, Що на мені ж ті жолуді й ростуть!» * * *Отак і неучі освіту все женуть, А користуються щодня од її праці... Чи не рідня ж вони Свиняці?
|