|
Свиня під Дубом віковим Наїлась жолудів досхочу, до відвала; Наївшись, виспалась під ним; А потім, очі продираючи підняла, І рилом корінь Дуба підривати стала. «Адже це дереву біда, – Їй з Дуба Ворон промовля, – Коли коріння ти оголиш, воно засохнуть може». «Хай сохне, – каже тут Свиня, – Мене те анітрохи не турбує У нім не бачу толку я, Нехай це кожен чує; Хоч вік його не будь, нітрохи не шкодую; О лиш би жолуді були: адже від них я і жирую». – «Невдячна! – мовив Дуб до неї тут, – Коли б могла ти вгору рило підійняти Тобі, нарешті, стало б знати, Що жолуді на мені ці ростуть». І неук також, як сліпець, Учені праці й вчення, Усю науку лає, Не відчуваючи, що їх плоди збирає.
|