|
У старості на очі Мавпа хвора стала; А від людей вона чувала, Що в ваді цій нема великої біди. Лиш Окуляри заведи. То ж їх з півдюжини собі вона дістала, Та й вертить ними так і сяк: То їх до тім’я тисне, то на хвіст наниже, То їх понюхає, то їх полиже; Не діють все ж вони ніяк. «Тьфу, щезніть!» – каже Мавпа: «Дурень той, як пень, Хто людських слуха теревень: Про Окуляри все збрехали; Добра й на четь немає в них!» І Мавпа тут з досади та з печалі Об камінь так шкварнула їх, Що тільки скалки заблищали. * * *Є вдача і в людей така ж чудна: Хоч добра річ, а хто її як слід не зна, То і почне давать їй присуд найлихіший; А то ще буде й гнаною вона, Як неук трапиться значніший.
|