|
На старість Мавпочка недобачати стала, А у людей вона чувала, Що то біда ще не яка, – Аби дістати окуляри. Отож чи так, чи за таляри Добула їх з пів-сорока: І, господи, яка раденька! То на потилицю, а то на хвіст напхне, То понюхне, то язиком лизне, То знов притулить до серденька! Аж утомилася сама, А проку з них усе катма! «Пху! Згиньте! – каже. – Й той скажений, Хто людські слуха теревені! Про окуляри всі гули, А що вони запомогли?» Тут Мавпочка з досади та печалі, Як брязне ними по землі, – Аж тільки скалки заблищали! * * *На горенько ж, і між людей Отак подеколи буває: Хоч корисніша річ, а як ціни не знає Їй неук – то й жене з очей!
|