|
Осел побачив Солов’я І каже так йому: «Мій друже, люди в диві Про тебе гомонять, що ти мастак у співі: Отож хотів би я Почуть пісень твоїх, щоб міг я знати, Чи й справді вмієш гарно ти співати?» І Соловей свій хист доводити почав: Затьохкав, засвистав На тисячу ладів, тягнув, переливався; То ніжно-ніжно притихав, Сопілкою в вечірніх далях відкликався, То над гаями срібним дзвоном розсипався. Втішалось все тоді Любимцем і співцем Аврори; Ущух вітрець легкий, пташині змовкли хори, Втих гомін в череді. Пастух, затамувавши подих, милувався Тим співом в самоті Та часом до пастушки любо усміхався. Скінчив співець. Осел, розумна голова, – «Нічого», – мовить: «скаже тут людина кожна. Тебе без втоми слухать можна; Та коли б чув, бува, Як півень наш співа, – Ще більше б людям полюбився, Коли б у нього ти хоч трохи поучився». Тут бідний Соловей, почувши суд Ослів, Схопився й полетів за тридев’ять полів. * * *Хай бог боронить нас від отаких судців!
|