|
Віслюк побачив Солов’я Та й каже: «А послухай-но, друзяко! Всі кажуть, в співі ти великий майстеряка. Хотів би вельми я Твій спів судити на моє сумління, Чи справді видатне твоє уміння?» Тут Соловей являть своє мистецтво став: Затьохкав, засвистав, На тисячу ладів тягнув, переливався; То лагідно він притихав І цівкою у далеч млосно віддавався; То дробом враз стократ по гаю розсипався. Вслухало все йому, Обранцю і співцю Аврори: Затихли вітерці, пташок замовкли хори, І прилягли стада на мураву. Зачаєний, пастух ним милувався Й, скорившись Солов’ю, Він іноді пастушці усміхався. Скінчив Співець. Віслюк, почвакавши листком: «Доладно, – каже, – може, навіть, чудно – Тебе-те, слухати не нудно; Та жаль, що не знайом Ти з нашим Когутом – Іще б ти більше наломився, Якби у нього трохи підучився». Мій бідний Соловей, зачувши суд чудний, Спурхнув і – полетів за світ вкрай неблизький. Крий Боже! щоб і в нас був судія такий.
|