|
Вовк, думавши вночі зайти в вівчарню, Попав на псарню. Весь псарний двір схопивсь як стій. Зачувши близько так злодюгу лісового, Гвалтують по хлівах і рвуться всі до нього: – «Хлоп’ята! Гей!» – псарі кричать: – «Розбій!» І браму замкнено мерщій. За хвилю псарня пеклом стала. Всі збіглись: той з дубцем, Той з бердашем. «Вогню!» – кричать: – «Вогню!» – Прийшли з вогнем Мій Вовк сидить, оскірившись зухвало, Забивсь в глухий куток, наїжив шерсть горбом, Очима начебто усіх би з’їв гуртом. Та бачачи, що, певно, все пропало, І, мабуть, треба під кінець Розрахуватись за овець, Пустивсь мій молодець В переговори І мовив так: «До чого, друзі, весь цей шум? Та ж я ваш давній сват і кум, Прийшов миритись з вами я. Пощо докори? Забудьмо давнину, зробімо спільний лад! А я не тільки вам чинить не буду втрат, Ще й боронити буду овечат, І словом вовчим обіцяю, Що я... – «А далі річ моя», – Тут Вовка ловчий зупиня: «Ти сірий, бач, та сивий я, і вовну вашу вже давненько вдачу знаю; Отож я звичай маю теж: З вовками згоди ти ніколи не дійдеш, Покіль з них шкуру не здереш!» І миттю гончаків пустив на нього зграю.
|