|
Уздрівши, що мужик над дугами трудився І вигідно збував їх з рук (А дуги гнуть терпляче, не без мук), Ведмідь гадав, що й він із дуг би тих розжився. Лунає в лісі тріск і стук І за версту вже гамір лине. Березняку, і в’язу, і ліщини Мишко мій вже чимало в лісі перевів, Та дуги гнути не зумів. Ось він до мужика поради йде питати. – Сусіде, – каже, – де причину тут шукати? Дерева я таки ламати втну, Та жодної дути я не зігну. Відкрий секрет в твоєму вмінні! – Та він у тім, – сусід відповідає, – Чого ніяк в тобі немає: В терпінні.
|