|
Кума Лисиця раз голодна влізла в сад; Там винограду грона спіли. І очі й зуби їй від того аж горіли, Бо ж яхонтом палав добірний виноград. Та от біда, висить він зависоко Відкіль не глянь, знущання лиш саме: Хоч бачить око, Зуб не йме. І день промарнувавши цілий, Пішла й промовила: – Та хай він пропаде! Що ж, гарний де-не-де, Та кислий – зовсім ще неспілий, Оскома зразу нападе.
|