|
– Як, любий Півнику, співаєш ти чарівно! – Зозуленько, не згірше й ти, – Виводиш плавно так та рівно: Співачки кращої у лісі не знайти! – Тебе, кумасю мій, вік слухать я готова. – А ти, красуне, забожусь, Замовкнеш на хвилину – не діждусь, Коли заллєшся знову... Відкіль такий береться голосок? Тонкий і чистий, як струмок!.. Такі усі ви, невеличкі зроду, А спів – куди там солов’ю! – Спасибі, кумоньку, за похвалу твою! Та й ти ж співочу маєш вроду: Куди там райським тим пташкам! – Тут Горобець до них цвірінькнув: – Годі вам! Як не хваліть себе, а я міркую, – У вас обох поганий смак... * * *За що ж, спитаєте однак, Зозуля Півня хвалить так? За те, що хвалить він Зозулю.
|