|
Вже скільки раз казали миру, Що влесливість гидка, та мова марна ця: Улесливий завжди зворушує серця. Вороні якось бог послав був грудку сиру. Ворона сіла на суку Й хотіла вже було поснідать до смаку, Але задумалась, а в роті сир тримала. В цей час Лисиця тут близенько пробігала. Враз сирний дух Лисицю зупинив: Лисиця бачить сир, – Лисицю сир сп’янив. Вона навшпинечках до дерева підходить, Вертить хвостом, очей згори не зводить І ніжно каже, влеслива така: «Голубко, гарна ж ти яка! Ну й шийка в тебе, а очиці! Як розказать, так небилиці! А пір’ячко яке! Який дзьобок! І, мабуть, ангельський у тебе голосок! Благаю, заспівай! А що коли, сестрице, При отакій красі ти й в співі чарівниця? Так ти б у нас була цар-птиця!» Вороні з лестощів звихнулась голова, Від радощів забилось їй дихання, – І на привітливі Лисиччині слова Ворона каркнула щосили з здивування: Сир випав – зникла з ним і пройда лісова.
|