|
Жвава Бабка-Стрибунець, Красне літо проспівала; Озирнулась... Ба! Навала – Від зими вже вихорець. Помертвіло, голо в полі Вже нема квітної волі, Як під листом будь-яким Був готовий стіл і дім. Все пройшло: зима холодна Скруту й голод приведе; Бабці вже співати зле: В розум це ж кому спаде, Щоб співати, як голодна! Вбита горем і сумна, Йде до Муравля вона: «Не покинь мене, кум милий! Дай мені набратись сили – Й до весни лиш, любий мій, Прогодуй і обігрій!» «Кумцю, чудно щось тоді-то: Чи ти працювала в літо?» – Муравель її спитав. «Чи ж до того, кумцю, було! В моріжках м’яких у нас Пустощі, пісні всякчас, Так що й голову забула». – «А, так ти...». – «Я без біди Літо ціле проспівала». – «Проспівала? Добре дбала – Та вже й потанцюй піди!»
|