|
Жвава Бабка степова Літо красне проспівала, І незчулась, як настала Холоднеча зимова. Снігом поле замітає; Вже тих світлих днів немає, Як між листям їй густим Був готовий стіл і дім. Зникло все: у дні холодні Голод, злидні настають; Співу Бабки вже не чуть: Та й кому на думку йдуть Ті пісні в часи голодні! Зла журба її гризе, В мурашник вона повзе: «Не відмов, Мурашко мила! До весни прожить несила, Згляньсь на вид нужденний мій, Нагодуй і обігрій!» – «Кумо, кинь-бо жартувати: Влітку чом було не дбати?» – Відмовля Мурашка їй. «Та часу недоставало. В моріжках м’яких у нас Співи, жарти повсякчас, Що аж душу поривало!» – «А, так ти...» – «Та я завжди Те й робила, що співала». – «Ти співала? Добре дбала: Потанцюй тепер піди!»
|