|
Війна кругом, а він – малесенький... Та лікар не шукав причин – Всміхнувся: буть тобі, малесенький, Хіба що, мабуть, сурмачем? А він лише хитнув плечем: Гаразд! Хай буду сурмачем. Як хороше, він не згинається, – І куля повз його летить, Скрізь пройде він, про все дізнається, Сурма начищена блищіть. Ну а чому? Та все тому, Що так наказано йому. В суворий час, в сльоту́ наврочену, Подалі рідних міст і гір, Загін був ворогом оточений, І вбитий був наш командир. І що ж тепер, як буть йому? Підводь, сурмач, свою сурму! І встав сурмач, вогнем осяяний, Мундштук на заклик приладнав – І слідом всі бійці поранені Співали «Інтернаціонал». І полк пішов за сурмачем, Таким звичайним сурмачем! Тримайся, брате, нам не можна так, Солдатові не лічить плач: В степу чужім, в траві некошеній Заснув навіки той сурмач... А треба знати нам про це, Що був він справжнім сурмачем!
|