|
Зозуля кукувала молода, Знущалася зозуля, от біда. В передвечірній дивній тишині Ще довгий вік пророчила мені. Ось лікарі – й ті правду говоря́ть, А ти кукуєш сорок раз підряд. «Ку-ку, ку-ку, – так сорок раз, – ку-ку», – А біль – все не вщухає у боку. Розкрив віконниці: так хочеться мені Побачить ліс в розкритому вікні У західному дивному вогні, Де, може, скаче в затінку куща́ Лісна брехуха – лагідна душа. Та там, де промінь сонця не потух, Крутим бичем розмахував пастух. Як ту руду корову на стерні, Він сонце бив по вогненній спині. Весь у веснянках, широчінь в кості́, Не стукнуло йому і двадцяти. І зрозумів: зозуля в тишині Пророче довголіття не мені.
|