|
Нуджусь та серцем завмираю, Тебе згадавши, рідний краю, Де жизнь цвіла! Хто дуж, як я, кохав та марив? Будь, люба земле, повна чарів, Як перш була! Все сниться: сестронька маленька Перед огнем, та я, та ненька У пізній час; Пісні та смішки до півночі; В матусі радо сяють очі, Пригорне нас. Ставок синіє з очеретом; А я блукаю під наметом Вербиць рясних; Лебедик хлюпнеться і вирне: Блисне проміннячко вечірнє Між хвиль ясних. Хатина тут неподалечку, Гістливий захисток змалечку, – Так манить він... Дзвіниця мріє трохи збоку; І чуть мені, як ніч глибоку Зрушає дзвін. Коли ж побачу я вас знову – Садочок, поле та діброву; Коли здалік Знов повернусь під сільську стріху, В оту країну – милу, тиху, Святу повік?
|