Дні безслідно минають за днями,
Рік за роком кудись уплива;
Розпрощавсь я з чудовими снами,
Моє серце нудьга розрива.
Всюди хмарно від думки сумної,
Безнадійність, як молотом, б’є...
Де подітись від кривди земної...
Хіба в небі? Так крил не стає!
Павло Грабовський
1897
