|
Встає Шевченковий неспокій, Шегічу улюблені слова: «Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива». – Україно! Звідси чую, Я звідси бачу пустирі, Без поводаторів кочують Там сивоусі кобзарі; За ним ганяється гестапо, А там вже німець розстріляв Сивобородого Остапа За те, що думку він співав. В огні земля. В кров місяць виплив. Сліпий, не бачить він того, Та навіть зрячії осліпли б При тім, як мучили його! Встає Шевченковий неспокій, Шепчу священнії слова: «Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива». Де сивий Дніпр, землі окраса, До помсти й кари заклика, Могилу нашого Тараса Безчестить ворога рука. Та час настав! То час розплати – – виє звір не на добро. Вкраїна встала визволятись, І пута рве старий Дніпро. Тікає ворог. Все єдино Знайде караюча рука. Прийшли до тебе, Україно! Прийшли ми всі, Дніпро-ріка! «Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма!»
|