|
Ой зникнули скоро Літа молодії, Мов хвилі, забігли І щастя, й надії. Часи золотії Кудись залетіли І сила змарніла У дужому тілі. Від думки, від скрути І кров застигає Вже зрадило й теє, Що кохав без краю. Як билину вітер – Козака хитає, Зіма вид морозить, Сонце припаляє. Йшли літа, минали, – Я вкрай підтоптався, Жупан мій козацький Давно вже подрався. Без щастя й кохання По світу блукаю: Втечу я від горя, – Біду зостріваю. Так дуб ріс зелений На скелі високій, Тепер лежить долі, Гниє одинокий...
|