|
Понад Доном сад цвіте, Стежка в бризках сонця, Я б на неї, й тільки б, все б дививсь, Сівши край віконця... Раз було: під вечорок Маша йде з відерцем. Не забуть мені повік, Як вона зітхала! Як, з любові, не в собі, Щось відповідала, Із відерця, в забутті, Воду проливала...
|