|
Між голих стін, поїдених клопами, Ні в смерть, ні в рай не вірячи давно, Сидить поет, і дивиться в вікно, І втомлену запитує вже пам’ять. Внизу – проспект з юрбою і вогнями, Тут – стрій дахів, безлюдно і темно́, В порожнім келиху спалахує вино, Зірки тут сходять боязко стопами... В чорнильницю перо своє мака, Щоб роздробити згуслу вже вологу, Й рядок ковзне легенький до рядка, Папір п’є візерунок плям потроху. Поезія російська ще жива, Поки з тих плям з’являються слова.
|