|
Зима стоги понадгризала, Зваляла скирти, та пора Корові снити шляхом талим В слідах сорочого пера. Ряба дорога – до тепліні. Хмурні сороки – на сльоту. Мов лящ живця, скубуть ялини Промінну голку золоту. І промінь, зляканий допіру, Пірнає в глицю, в темний схов... Корови позіхи вечірні Млявіші бабиних розмов: «Весну жене. Ріка розкисла. Корова чує водопіль...» Дрімлива хата, мов колиска, Де змовкли злигодні і біль. На поставці, мов скнара злато, Майбутніх лічачи телят, Дійниця з глечиком щербатим У хатніх сутінках не сплять.
|