|
Утішний, мов орган. Тебе небесна сила Приборкати грозу покликала з землі, Подбати про живих, і мертвим у могили Легкі незбутні сни навіяти вві млі. Твоїх зеленохвиль прибій тисячоустий Склепіннями душі несе примарний дзвін, Як наче моряку, з тривогою і туском, Із рідних берегів вертається уклін. Як наче в брижі глиць ридають серафими, І шум скорботних крил, і подих, і порив, Про те, що Саваоф вбранням неопалимим Од хижості людей тебе не заслонив.
|