|
Не знаю, друг, чи з туги, з ліні Я про кохання не бубню: Я краще вікна розчиню – Як добре, глянь, бузок крізь тіні У дощову чадить зорю! Сідай ось так: до рук – рука, І зі щоки, як з полотнинки, Що тільки-тільки з сундука, Зітри усмі́шкою морщинки: Бо слів нема вже без заминки На мові згаслого рядка. Навіщо нам безглуздість спорів І говорити вже й про що, Коли стосунки непрозорі?.. Мій любий друже, глянь на зорі, На світло, що повз нас пройшло. Як гарні, глянь, бузки в ограді, Дорога, ліс і пустирі У Богоя́вленні зорі!.. Схрестивши руки, бога ради, Ти ні про що не говори – Ні про кохання, ні про зраду.
|